Байкал

Байкал

Озеро Байкал , розташоване на півдні Східного Сибіру, на кордоні Іркутської області та Республіки Бурятія, відноситься до числа найдавніших водойм нашої планети. Але найбільше він відомий тим, що є найглибшим озером на Землі і одночасно найбільшим природним резервуаром прісної води – 19% всіх світових запасів.

І сам Байкал, і прибережні території відрізняє неповторна в своєму розмаїтті флора і фауна, що робить ці місця воістину унікальними, незмінно привертають до себе увагу наукових умов і численних любителів подорожей і справжніх шукачів пригод.

По контурах Байкал схожий на вузький півмісяць, настільки легко запам’ятовується, що його без праці знаходять на карті Росії навіть ті, хто не особливо сильний в географії. Простягши з південного заходу на північний схід на цілих 636 кілометрів, Байкал немов протискується між гірськими масивами, а його водна гладь знаходиться на висоті понад 450 метрів над рівнем моря, що дає всі підстави вважати його гірським озером. Із заходу до нього примикають Байкальський і Приморський хребти, зі сходу і південного сходу – масиви Улан-Бургаси, Хамар-Дабан і Баргузінський. І весь цей природний ландшафт настільки гармонійний, що одне без іншого важко уявити.

Глибина озера справді вражаюча – 1637 метрів. За цим показником Байкал перевершує такі найбільші водойми, як Танганьїка (1470 м), Каспійське море (1025 м), Сан-Мартін (836 м), Ньяса (706 м), Іссик-Куль (702 м) і Велике Невільниче озеро (614 м). Решта найглибші озера світу, всього їх двадцять два, мають глибину менше 600 метрів. А кліматичні умови на Байкалі, що називається, під стать його унікальним особливостям: тут то нещадно палить сонце і дмуть холодні вітри, то лютують шторми і встановлюється найтихіша погода, що сприяє пляжного відпочинку.

Довжина берегової лінії сибірського «півмісяця» складає 2100 км, на ньому розташовано 27 островів, найбільший з яких – Ольхон. Озеро знаходиться у своєрідній улоговині, яку, як було сказано вище, з усіх боків оточують гірські хребти і сопки. Це дає підставу припускати, що берегова лінія водойми на всьому протязі однакова. Насправді ж скелястим і стрімким є тільки західне узбережжя Байкалу. Рельєф ж східного понад пологий: в деяких місцях гірські вершини знаходяться на віддалі від берега на 10 і більше кілометрів.

Ще одна загадка – темні кільця, діаметр яких 5-7 км (причому ширина самого озера становить 80 км). З «поясом Сатурна» вони не мають нічого спільного, хоча їх теж виявили за допомогою космічних зйомок. Супутникові фотографії дивовижних утворень, зроблені ще в 2009 році на різних ділянках Байкалу, обійшли весь Інтернет. Вчені довго ламали голову: що ж це може бути? І прийшли до думки, що кільця виникають внаслідок підняття глибинних вод і підвищення температури верхнього шару в центрі кільцевої структури. І як наслідок виникає протягом за годинниковою стрілкою, що досягає в окремих зонах максимальних швидкостей. В результаті цього вертикальний водообмін посилюється, провокуючи руйнування крижаного покриву в прискореному режимі.

Ще одна особливість цих місць – висока сейсмічна активність. Коливання земної кори тут відбуваються регулярно, проте сила більшості землетрусів не перевищує одного-двох балів. Але в минулому траплялися і потужні. Наприклад, в 1862 році, коли десятибальна «струс» привела до відходу під воду цілої ділянки суші в північній частині дельти Селенги, одного з численних приток Байкалу. Його площа становила 200 км, на цій території проживало близько 1500 осіб. Пізніше тут утворився затоку, який так і називається – Провал. Сильні землетруси відбувалися також в 1903, 1950, 1957 і 1959 роках. Епіцентр останнього, 9-бального, знаходився на дні озера в районі сільського поселення Суха. Поштовхи тоді відчувалися також в Іркутську і Улан-Уде – близько 5-6 балів. У наш час регіон трусило в 2008 і 2010 роках: сила поштовхів склала відповідно 9 і 6,1 бала.